|
Підписів не було, звернутися за роз'ясненнями ні до кого. Інформацію про свою долю необхідно було отримати з цих декількох абзаців. Про що в них йдеться? Ну, по-перше, – УСІ. Це якось заспокоювало. Усіх розстріляти неможливо, неекономічно, абсолютно безглуздо. Саме так думали люди. "Не будуть на нас витрачати кулі", "навіщо їм убивати жінок і дітей, ми ж не воюємо", "німці – цивілізована нація" і т.д. Саме такі розмови велися в київських квартирах. Саме такі думки тамували страх перед невідомістю, біль від розставання з рідним будинком. А часу було дуже мало.
Усього одна ніч на збори. "Взяти із собою документи, гроші й коштовні речі, а також теплий одяг, білизну тощо". людям, які прочитали це, ставало ясно, що якщо необхідно брати теплий одяг – отже кудись повезуть, треба буде зимувати вдалині від будинку... Справа страшна, але для радянських людей цілком звична... |
 |
"Хто з жидів не виконає це розпорядження й буде знайдений в іншому місці, буде розстріляний". Це найважливіший момент! Психологічно все вибудувано бездоганно! Адже для всіх нормальних людей це означає: "хто виконає розпорядження – розстріляний не буде". А ще й залишені квартири грабувати забороняється... Загалом, ніхто з тих, хто йшов 29 вересня на ріг Мельникової та Доктерівської (на помилки в назвах уваги, звичайно, не звертали), не підозрював, що його будуть вбивати. Це вже потім очевидці й ті, що пережили, говоритимуть, що знали, почували... Але говорили це, оскільки вже знали, що відбулося далі...
Тисячі людей йдуть до фатального перехрестя. Тисячі імен залишаться в пам'яті й скорботних списках. "Раїса Ісааківна Рабінович із дочкою Софією Леонтіївною Кремер, молодою талановитою художницею, прекрасною кресляркою, що працювала в архітектурній майстерні", Діна Пронічева, акторка Театру юного глядача, Ляля Михайлова, що не захотіла відпускати бозна куди свого чоловіка, поета Чудновского... Й діти, діти, діти... Штейман Аня, 6 років, Шульман Ізя, 11 років, Эйдельштейн Рома, 1 рік, Энтіна Ліна, 3 роки... тисячі імен, страшні списки загиблих...
|
