Як це було

Війна проти СРСР сприймалася нацистами як тотальна війна на знищення більшовизму, у якому вони бачили світогляд, діаметрально протилежний націонал-соціалізму. Тому для повного розгрому супротивника вважалося можливим і необхідним використання будь-яких припустимих засобів. В ідеології нацизму євреї вважалися ідеологічним і біологічним коренем більшовизму. Ототожнення єврейства й більшовизму знайшло своє відображення в директивах німецького командування напередодні вторгнення в СРСР і після його початку. Наприклад, восени 1941 р. начальник штабу верховного командування вермахту фельдмаршал В. Кейтель писав: "Боротьба проти більшовизму вимагає прийняття безжалісних та енергійних дій, у першу чергу, проти євреїв як головних носіїв більшовизму".* Одним з важливих засобів ідеологічної й пропагандистської війни проти євреїв стало їхнє ототожнення з тими, хто чинив опір "новому порядкові". * З наказу керівника штабу верховного командування вермахта Кейтеля від 12 вересня 1941 р. – В кн.: Знищення євреїв СРСР у роки німецької оккупац ії (1941-1945). Збірка документів. – Єрусалим: Ядва-Шем, 1992, с. 35

Объявлялось, что все евреи – партизаны, что еврейство представляет собой идеологическую, кадровую и организационную базу сопротивления. Оголошувалося, що всі євреї – партизани, що єврейство являє собою ідеологічну, кадрову й організаційну базу опору. Постійне   використання терміна "війна з партизанами" вплинуло на психологію німецької армії. Такі дії, як спалення сел разом з їхніми жителями, масові вбивства заручників і участь у винищуванні євреїв, сприймалися як законні заходи щодо боротьби з партизанським опором.  До підрозділів вермахту на східному фронті було додано чотири так званих "оперативних формування" або "айнзатцгрупи" (Einsatzgruppen). У їхні задачі входило виконання "особливих функцій" із забезпечення тилу армії або групи армій, які вони супроводжували, а для цього – виявлення й знищення всіх, хто в тилу міг вчинити опір окупаційному режиму. У травні 1941 р. було досягнуто згоди про способи дій айнзатцгруп на території СРСР. Допускалося вживання особливих заходів проти цивільного населення "у рамках відданих їм наказів та під їхню особисту відповідальність".* Їх діями керувало Головне управління імперської безпеки (РСХА), що входило в структуру СС. Ці рішення надали СС повну свободу дій на радянських землях, які перебували під контролем германської армії. *  Yitzhak Arad, "The Holocaust of Soviet Jewry in the Occupied Territories of the Soviet Union". – Yad VaShem Studies, XXI (1991), pp. 5-6

Знищення євреїв на українській землі проходило в кілька етапів. У відповідності з інструкціями, у перші тижні негайному знищенню, окрім членів більшовицької партії вищої й середньої ланки та народних комісарів, підлягали лише євреї – члени партії й ті, хто працював на державній службі.   Однак протягом липня-серпня 1941 р. усними наказами з Берліна в коло приречених на знищення було включено практично все єврейське населення – не тільки чоловіки, але й жінки, немовлята та старі. 19 серпня 1941 року на українській землі, у Білій Церкві, уперше розстріляли дітей. Зовсім маленьких – від декількох місяців до семи років.   Із цього часу анзатцгрупи, просуваючись вслід за армією на схід СРСР, намагаються знищити всіх євреїв у полі їхньої дії. Однак зробити відразу це не вдалося – єврейське населення жило в багатьох містах і містечках, нацистських каральних сил не вистачає, до того ж армія просувається дуже швидко. Області Західної України, що залишилися в тилу (аж до Дніпра) восени були передані у ведення цивільної німецької адміністрації – Міністерства окупованих східних територій і

Рейхскомісаріату України; євреїв, яких не встигли ліквідувати, заганяють у створені з цією метою гетто, де працездатних будуть експлуатувати для потреб Рейху аж до відступу вермахту, ліквідацій гетто й остаточної "зачистки" цієї території в 1943 р. Лівобережна Україна, що залишалася зоною бойових дій або тилу фронтових районів, так і лишалася під управлінням не цивільної, а військової адміністрації – вермахту й СС. Тут євреї знищувалися більш швидкими темпами – як правило, без попереднього ув'язнення в гетто, безпосередньо на окраїнах міст і сел. Незабаром на окраїнах багатьох міст України з'явилися свої бабини яри. Оперативні групи й команди поліції безпеки регулярно доповідали начальникові РСХА Гейдріху про свою діяльність, яка проходила "загалом успішно". До моменту захоплення Києва вже вбито десятки тисяч людей.   До війни єврейське населення Києва сягало 216 тисяч. Військовозобов'язані чоловіки в перші дні війни пішли на фронт, частина людей евакуювалася разом з підприємствами. У місті залишилися старі, жінки, діти. Евакуюватися страшно. Куди – з дітьми й старими?…   А до середини серпня виїхати з Києва стало практично неможливо.. Скільки євреїв залишилося в Києві на момент окупації,  сказати складно. Відомо, що десятки тисяч...